Робота з учнями з особливими освітніми потребами. Інклюзивне навчання

ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА: ВІД РІВНИХ ПРАВ ДО РІВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ (ІНТЕГРАЦІЯ ДІТЕЙ ІЗ ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ У ЗВИЧАЙНУ ШКОЛУ)


За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), лише 20 % народжених дітей умовно вважається здоровими, інші – або страждають порушеннями психофізичного розвитку, або знаходяться в стані між здоров’ям і хворобою.

     Визнання прав такої дитини, її інтересів, потреб, надання допомоги у процесі соціалізації та вибору професійної діяльності є дуже важливим на сучасному  етапі розвитку освіти. Тому важливого значення набуває інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей із особливими освітніми потребами з їх здоровими однолітками.

  Інтеграція дітей із особливими освітніми потребами швидкими темпами поширюється в Україні. Першопричиною такого явища  стало законне право дитини на якісне задоволення освітніх потреб. Батьки дитини, влаштувавши її у звичайну школу святкують перемогу, а тим часом  школи не готові до прийняття  особливої дитини. Обмежений обсяг інформації про  позитивний досвід роботи шкіл-інтернатів знижує ступінь довіри батьків  до інтернатної установи, тому питання роботи над іміджем кожної школи є досить актуальним.

   На сьогодні організаційно-методичні засади навчального процесу у загальноосвітніх школах орієнтовані на дітей із типовим розвитком, і не враховують особливостей навчально-пізнавальної діяльності дітей із особливими освітніми потребами. Невідповідність форм і методів педагогічного впливу на таких дітей може створювати передумови для формування в них негативного ставлення до навчання, девіантної поведінки.

    Інклюзія – це спосіб мислення і дії, які дозволяють кожній людині відчувати себе прийнятою такою, якою вона є; які забезпечують повагу і гарантують безпеку. 

    Інклюзивне навчання –  це комплексний процес забезпечення рівного  доступу до якісної  освіти дітям  із особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно - орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей.

     Інклюзивна школа – заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат у шкільному середовищі.

 

Всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними. Школа має визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання.

Приєднавшись до основних міжнародних договорів у сфері прав людини (Декларації ООН про права людини, Конвенцій ООН про права інвалідів, про права дитини), Україна взяла на себе зобов’язання щодо дотримання загальнолюдських прав, зокрема, щодо забезпечення права на освіту дітей із особливими освітніми потребами.

     Інтегрування дітей із особливими освітніми потребами в масові навчальні заклади - це процес, який набу­ває усе більшого розповсюдження в освіті. Такий підхід до їхнього навчання зумовлений багатьма причинами різного характеру. Однією з них є й те, що надання освітніх послуг дітям із особливими освітніми потребами в закладах інтернатного типу певною мірою призводить до зниження у частини з них соціальної компетенції та дезадаптації в цілому. Освіта дитини з обмеженими можливостями має бути спрямована на облаштування її в соціокультурному просторі і повинна допо­могти їй в самоіндефікації, самовизначенні, самореалізації з урахуванням її індивідуальності.

    Мета інклюзивної освіти – створення умов для особистісного розвитку дітей із особливими потребами, формування освітньо - розвивального середовища для них шляхом забезпечення психолого-педагогічного, медико-соціального супроводу.

    Завдання інклюзивної освіти:

  • запровадження інноваційних освітніх технологій у контексті форм інклюзивного навчання;
  • збереження і зміцнення морального і фізичного здоров'я вихованців;
  • різнобічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування інтересів і потреб;
  • виховання школяра як культурної і моральної людини з етичним ставленням до навколишнього світу і самої себе;
  • забезпечення права дітей із особливими потребами на здобуття загальної середньої освіти в умовах загальноосвіт­ніх навчальних закладів.

  Інклюзивне навчання базується на основі психолого-педагогічного вивчення потенціалу та особливостей розвитку дитини з особливими освітніми потребами, прогнозування можливих труднощів у процесі навчання та шляхів їх подолання, соціально-педагогічної взаємодії колективу навчального закладу.

   Навчально-виховний процес у класах із інклюзивним навчанням у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється відповідно до робочого навчального плану школи, складеного на основі Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів, затверджених Міністерством освіти і науки України, з урахуванням потреб учня та особливостей його психофізичного розвитку.

            Для дітей із особливими освітніми потребами на основі робочого навчального плану школи розробляється індивідуальний навчальний план із урахуванням рекомендацій ПМПК.

    Навчання дітей у класах із інклюзивним навчанням здійснюється за навчальними планами, програмами, підручниками, посібниками, рекомендованими Міністерством освіти і науки України для загальноосвітніх навчальних закладів.

   Розклад уроків складається відповідно до робочого плану навчального закладу з урахуванням індивідуальних особливостей учнів та гігієнічних вимог.

   Учні з особливими освітніми потребами мають ті ж самі права та обов’язки, які встановлені для учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Вони є  активними учасниками позакласної роботи, яка проводиться з урахуванням психофізичних можливостей дитини і спрямована на всебічний розвиток особистості, формування позитивного соціально-психологічного статусу.

   Важливим моментом у роботі інклюзивної школи є психологічна підготовка педагогів. До структури психологічної готовності входять п’ять компонентів: мотиваційний, когнітивний, операційний, оціночний та особистісний. Якими якостями повинен  володіти вчитель , щоб працювати з дітьми, які мають особливі освітні проблеми? Таке питання було поставлене вчителям нашої школи.

   Результати засвідчили, що інклюзивне навчання сприяє підвищенню компетентності педагога, але потрібна підготовка для успішного формування високого рівня психологічної готовності. Вона має надаватись як елемент базової освіти, як курсова перепідготовка.

 

     Важливим є робота з батьками, які  не тільки споглядачі навчального процесу, а безпосередні його учасники. Для вчителя батьки – партнери, помічники, порадники. Саме вони виступають ініціаторами навчання їх дитини з особливими потребами в загальноосвітньому закладі, а не в спеціальному.

   У роботі з батьками дотримуємося таких принципів:

  • співробітництво;
  • гуманність;
  • відкритість;
  • демократичність;
  • індивідуалізація та диференціація;
  • послідовність і систематичність.

     Участь батьків у впровадженні та здійсненні інклюзивних навчальних програм є одним із ключових елементів досягнення успіху .  Намагаємося  допомогти їхньому бажанню дати максимальні можливості для реалізації потенціалу дитини, незважаючи на труднощі. Надаємо необхідну інформацію та консультації, підтримуємо здатність батьків долати свої страхи та посилити компетентність, формуємо позитивне ставлення до реалізації творчих бажань дитини. Вся робота спрямована , щоб досягти головної мети: підготувати дитину до самостійного незалежного життя.

   Ефективність спільного навчання залежить від правильно організованої корекційної роботи.  З метою координації зусиль на базі школи діє психолого-медико-педагогічний консиліум. Головним завданням ПМПК є надання корекційно-реабілітаційної допомоги дітям із особливими потребами, консультування педагогів.

    Для оптимізації міжособистісних стосунків здорових школярів та учнів із особливими освітніми потребами проводяться корекційні заняття. На них моделюється ситуація , і діти з нормальним розвитком можуть себе ідентифікувати себе з дитиною, що має певні порушення, відчути труднощі, з якими вона стикається. Основна увага при цьому зверталася на форми спільної діяльності, моделювання соціальних відносин, формування комунікативної поведінки.

     Корекційні заняття вимагають спільної діяльності, формування емпатії, ідентифікації. Клас, в якому навчається дитина з фізичними вадами, більш толерантний і співчутливий, ніж клас,  де всі діти з нормальним розвитком. 

   У своїй практиці ми стикнулися  з тим, що для дітей із  вадами мовлення не завжди достатньо лише педагогічних засобів впливу. І для багатьох дітей зовсім не зайвим є механічний вплив, тобто масаж. Для проведення професійного логопедичного масажу необхідні спеціальні умови та час.  Нажаль, ми не можемо таким похвалитися. Однак, не маємо права залишити дітей без повноцінної логопедичної допомоги. Тому допомогти нам можуть нетрадиційні методи корекційно-розвивальної роботи, а саме нетрадиційні для логопедичної роботи методи і прийоми масажу.
   Масаж – це один із найдревніших лікувальних і гігієнічних засобів, суть якого полягає в нанесенні дозованих механічних подразнень на  тіло. Масаж через різноманітні рецептори (шкіри, м'язів, зв'язок, сухожиль, фасцій, суглобових сумок, судин, внутрішніх органів), трансформуючи механічну енергію в енергію нервового збудження, передає подразнення доцентровими чутливими шляхами в центральну нервову систему (ЦНС) — кору головного мозку. Тут проходить аналіз інформації та готується відповідна реакція. В підсумку, відцентровими руховими нервами передаються імпульси до всіх органів і систем організму, викликаючи в них зміни рефлекторного характеру.

         У механізмі дії масажу на організм відіграє роль і гуморальний фактор. Безпосередній вплив масажу на шкіру викликає в її клітинах ряд біохімічних процесів, утворення біологічно активних речовин.

   У своїй роботі ми застосовуємо прийоми деяких східних лікувальних та розвивальних методик. Це зумовлено тим, що ці прийоми можна застосовувати під час різних занять і уроків.

   Багато лікарів вважають, що вуха – дзеркало здоров`я. Лікування хвороб за допомогою впливу на певні зони вушної раковини застосовувалося за кілька століть до настання нової ери. В основному на Сході, в Персії та Єгипті.  Аурікулотерапія - це активізація роботи органів і систем людської суті через вухо.

   Масажувати необхідно обидва вуха - по черзі однією рукою або одночасно двома руками. Масаж проводиться тільки теплими, розігрітими руками.
Під час масажу необхідно прийняти зручну, комфортну позу, розслабити м'язи, заспокоїтися, не відволікатися і не розмовляти.
   Найпоширеніший - звичайний самомасаж пальцями. Центральні точки вух зазвичай масажуються подушечками вказівних пальців, при масажі мочок у роботу включаються всі пальці, верх вух зручніше масажувати великими пальцями. Масаж повинен тривати не менше хвилини.

     Точковий масаж шиацу проводиться шляхом впливу пальців на ділянки обличчя в області біологічно активних точок. Масаж обличчя виконується дуже повільно, легкими натисненнями кінчиків пальців. Починається масаж із натискання на точки, що знаходяться на лобі, у напрямку від брів до волосся. Потім  переходить на щоки, рухаючись від носа до скронь. Далі задіюються підборіддя і вуха. Впливати на кожну точку можна не більше 7 секунд.

     Шиацу діє на точки, які відповідають за м'язовий тонус особи, вчить ритмічному диханню за допомогою діафрагми. Правильне дихання сприяє повному відновленню всіх систем організму.

   У всіх дошкільних закладах Японії, починаючи з двохрічного віку, застосовується методика пальцевого масажу і самомасажу. Японський вчений Намікоши Такухіро вважає, що масаж кожного пальця позитивно впливає на певний орган:

  • масаж великого пальця – підвищує активність мозку;
  •   масаж вказівного пальця – стимулює шлунок і підшлункову залозу;
  • масаж середнього пальця – покращує роботу кишечника;
  • масаж безіменного пальця – стимулює печінку;
  • масаж мізинця – сприяє покращенню серцевої діяльності, знімає психічне і нервове напруження.

   Передумовою успішності навчання дитини з особливими освітніми потребами у загальноосвітньому навчальному закладі є індивідуалізація навчально – виховного процесу. Індивідуальне планування має на меті розроблення програми розвитку дитини, яка допоможе вчителям пристосувати середовище до потреб учня, надати різні форми підтримки, організувати спостереження за динамікою розвитку учня. Психофізіологічні особливості дитини, рівень її розвитку, потенційні можливості щодо опанування навчальним матеріалом є основними індикаторами, які беруться до уваги при розробленні індивідуальної програми розвитку.

    Індивідуальна програма містить загальну інформацію про учня, систему додаткових послуг, види необхідної адаптації та модифікації навчальних матеріалів, індивідуальну навчальну програму. Індивідуальна програма розвитку розробляється на один рік, переглядається з метою коригування.

    Особливої уваги потребує розвиток навчальної мотивації, бажання вчитися, формувати віру дитини у власні можливості, що можливо завдяки усвідомленню і оцінці реальних досягнень.

   Актуальним залишається питання застосування психодіагностичного інструментарію та корекційних програм у роботі з вказаною категорією дітей, які, як правило, потребують адаптації (зміна характеру подачі матеріалу, без зміни змісту або концептуальної складності завдання), рідше, модифікації відповідно до індивідуальних особливостей дитини.

Зокрема, відповідно до потреб дитини можуть використовуватись такі види адаптації:

  • адаптація середовища (збільшення інтенсивності освітлення в кімнатах, де є діти з порушеннями зору; зменшення рівня шуму в класі, де навчається дитина з порушенням слуху, забезпечення її слуховим апаратом; створення відокремленого блоку в приміщенні школи для учнів початкових класів; забезпечення архітектурної доступності для дитини з порушенням опорно-рухового апарату);
  • адаптація змісту, методів і форм навчальної діяльності (використання навчальних завдань різного рівня складності; збільшення часу на виконання, зміна темпу занять, чергування видів діяльності);
  • адаптація методичних матеріалів (адаптація навчальних посібників, наочних та інших матеріалів; використання друкованих текстів із різним розміром шрифтів  тощо).

   Ознайомившись із особливостями психофізичного розвитку дитини та готуючись до роботи з нею, учитель  аналізує, перш за все, відповідність інструментарію (стимулів) та вибрані методики.

   Індивідуальний стиль навчання – це найбільш оптимальний спосіб сприйняття учнем навчального матеріалу. Він залежить від типу інтелекту, який на йбільше розвинений у людини.

   Виділяють три основних стилі навчання: візуальний, слуховий, кінетичний або тактильний. Для дітей із порушенням слуху підходить візуальний стиль навчання. Вони краще сприймають матеріал через споглядання малюнків або друкованих знаків. Такі діти люблять спостерігати, розглядати, малювати, вирізати з кольорового паперу, ліпити. Діти з порушенням слуху мало говорять, тому вчителю необхідно більше уваги приділяти розвитку їх комунікабельності та мови.

    Коли учень працює з навчальним текстом, треба порекомендувати йому підкреслювати важливу інформацію різнокольоровими олівцями або робити позначки на полях: відоме, цікаве, незрозуміле, запам’ятати. Який саме знак відповідатиме слову, нехай обере дитина самостійно.

   Інший метод роботи з текстом – метод «Спрямоване читання». Учитель пропонує прочитати частину статті та знайти відповідь на запитання, опираючись на текст. Варто заготувати питання на окремих картках до всього матеріалу, який потрібно опрацювати школяру.

  Через споглядання наочності (таблиць, малюнків, ілюстрацій до творів, схем, репродукцій, презентацій тощо) дитина комфортніше почуває себе на уроці. Тому вчитель повинен максимально унаочнити роботу на уроці, але краще демонструвати не всі зразу, а поступово у процесі викладу матеріалу.

   Дуже ефективно використовувати комп’ютерну презентацію. На слайдах учитель розміщує  всю необхідну інформацію. Презентація може бути як основою уроку, так і його частиною.

   Використання ІКТ на уроках розширюють компетентність учня, роблять його навчання більш ефективним. Застосування ІКТ проводиться в чотирьох напрямках:

  1. Знаходження інформації.
  2.  Вироблення ідей, критична оцінка та прийняття рішень.
  3. Обмін та спільне користування інформацією.
  4. Перегляд, редагування та оцінка роботи у прогресі.

  Організація навчального процесу з використанням ІКТ полягає у створенні умов взаємодії між учнем і педагогом, коли кожному з них надається максимальна можливість із урахуванням індивідуальних особливостей зрозуміти, вивчити й застосувати ці технології. Таким чином, навчальний процес за комплексного комп'ютерного навчання спроектований на досягнення кожним його учасником запланованих результатів, виявлення й розвиток особистісних якостей учнів, їх мислення, навичок самостійного надбання знань, готовності до майбутньої професійної діяльності.

   Важливо на уроках мови дітям зі зниженим слухом пропонувати розглядати й описувати картини. Учитель розробляє алгоритм роботи над картиною, який допоможе логічно вибудувати роботу. Після закінчення споглядання на картину, педагог пропонує творчі завдання до неї. Озвучити персонажів, дати їм імена, відчути аромат. Такі завдання забезпечать інтелектуальну, емоційну та мовленнєву активність учня, підтримуватимуть гарний настрій та інтерес до процесу навчання. Викличуть бажання поділитися своїми враженнями з іншими.

   Діти з руховими порушеннями та з вадами зору краще сприйматимуть світ через звуки. Вони надзвичайно комунікабельні, люблять тривалі розмови, слухати музику. Активні ігри не для них. Педагогам варто розвивати в таких дітей моторні та візуальні здібності.

    Метод «Бесіда» якнайкраще відповідає особливостям навчання учнів. У ході бесіди вчитель спирається на певний досвід школяра, задаючи питання  підводить до розуміння і засвоєння нових знань. Діти самостійно висловлюються, діляться міркуваннями.

    Для знайомства з художнім текстом учитель пропонує прослухати аудіо запис повністю або частково. Прослухавши фрагмент оповідання, вчитель пропонує спрогнозувати подальший розвиток подій. По завершенню прослуховування відбувається обговорення: чиї міркування були точнішими.

    Оскільки краще запам’ятовується те, що обговорюється, то вчитель використовує такі методи, як дискусія, дебати, коло ідей , рольове обговорення, залучає їх до роботи в парах чи групах.

    Навчання дітей із затримкою психічного розвитку, спрямоване на розвиток пізнавальної діяльності. Активізація пізнавальної діяльності учнів полягає в розвитку їх творчих здібностей. Із психології відомо, що здібності людини, в тому числі й учнів, розвиваються в процесі діяльності. Засобом розвитку пізнавальних здібностей школяра є вміле застосування таких методів і прийомів, які забезпечують високу його активність у навчальному пізнанні. Методи і прийоми активізації, що їх застосовує вчитель, повинні враховувати рівень пізнавальних здібностей учнів, бо непосильні завдання можуть підірвати віру дитини у свої сили і не дадуть позитивного ефекту. Тому система роботи вчителя з активізації пізнавальної діяльності школярів повинна будуватись із врахуванням поступового і цілеспрямованого розвитку творчих пізнавальних здібностей, розвитку їх мислення. У процесі навчання учень здійснює різні дії, в яких виступають основні психічні процеси: відчуття, сприймання, уява, мислення, пам'ять та ін. Оскільки з усіх пізнавальних психічних процесів провідним є мислення, то можна сказати, що активізувати діяльність учнів - це активізувати їх мислення.

   Учитель починає виклад матеріалу з повідомлення теми. Перш за все треба показати необхідність вивчення теми і логіку вивчення кожного її питання. Важливо викликати інтерес до теми. Для цього можна навести цікаві факти, показати досліди, які учні зможуть пояснити в ході розгляду теми, вказати пізнавальні задачі, що будуть розв'язуватися на уроці. Адже усвідомлення мети діяльності є необхідною умовою будь-якої вольової дії.

     Учитель має не просто повідомити факти учням, а провести доказовий виклад . Потрібно  зацікавити самим процесом навчання для подальшої  інтеграції в суспільство.

    Метод проектів , який активно застосовується  в основній школі , може знайти своє застосування і для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами  як такий, що передбачає вміння адаптуватися у світі, що стрімко змінюється. Проектна діяльність учить школяра долати труднощі, працювати над собою, застосовувати  знання для розв’язання проблем  на практиці. Засновник методу Джон Дьюї, ще в 1884 році в Чиказькій експериментальній школі розробив і запровадив навчальний план, який був підпорядкований доцільній діяльності учнів відповідно до їхніх інтересів і життєвих потреб. Набуті в процесі реалізації проекту знання, вміння та навички не тільки здобувають особливу міцність та усвідомлення, що стає поштовхом до нового пошуку.

    Використання  проектної технології в навчанні з дітьми з особливими освітніми потребами  може розглядатися скоріше  як напрямок позакласної роботи, який тісно пов’язаний із основним навчальним процесом і орієнтований на  розвиток  пізнавальної активності дітей, а також на поглиблення  і закріплення наявних знань, умінь і навичок. Ця робота може мати локальний і фронтальний характер, індивідуально та з невеликою групою дітей. Починати треба з простого. Наприклад, запропонувати дитині попити воду з декількох стаканів, зосередивши увагу на смакових її якостях. Вияснити, звідки набрана вода, чому має різний смак, чи вода повинна мати смак. Під час екскурсій на природу діти діляться своїми враженнями і шукають відповідь на прості питання: «Які птахи живуть у нашій місцевості цілий рік? Які рослини лікують недуги? Чим відрізняється одна рослина від іншої?»

   Оцінювання навчальних досягнень учнів із особливими освітніми потребами здійснюється за критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти та обсягом матеріалу, визначеним індивідуальною навчальною програмою. Система оцінювання навчальних досягнень учнів повинна бути стимулюючою.

З метою оцінювання індивідуальних досягнень учнів може бути використаний метод оцінювання портфоліо.

Портфоліо - це  накопичувальна система оцінювання, що передбачає формування уміння учнів ставити цілі, планувати і організовувати  власну навчальну діяльність; накопичення різних видів робіт, які засвідчують рух в індивідуальному розвитку;  активну участь в інтеграції кількісних і якісних оцінок; підвищення ролі самооцінки.

    У навчальному закладі багато дітей потребують психологічної допомоги:
1) діти з проблемами у навчанні (відставання у розвитку когнітивних функцій, мінімальні  мозкові  дисфункції,  порушення мотивації навчання);
2) гіперактивні діти;
3) діти з порушеннями мовлення;
4) діти з особистісними проблемами (висока тривожність, емоційні розлади);
5)діти з соціальною дезадаптацією.
    Одночасно з проблемними дітьми в одному класі навчаються здібні й обдаровані діти. Сам факт їхньої взаємодії в одному класі, коли навчальний матеріал викладається за єдиною програмою для усіх,  уже є серйозною психологічною проблемою.  ЇЇ не можна звести до проблеми педагогічної майстерності вчителя.
   Також,  неможливо здійснити реабілітацію дітей «групи ризику», проводячи з ними індивідуальні корекційно-розвивальні заняття.  По-перше, в навчальному плані загальноосвітньої школи не передбачені окремі години для таких занять (тобто їх проведення можливе тільки під час якогось уроку), а, по-друге, такі заняття потрібно проводити постійно, а якщо врахувати, що по приблизним даним 80% дітей потребують спеціалізованої допомоги, то стає очевидним, що одному психологу з цим не справитись.
   Для розв’язання даної проблеми потрібно  запровадити на уроках нові форми роботи, які мали б реабілітаційну спрямованість.
   Тому головне завдання корекційно-розвиваючої діяльності – забезпечення кожної дитини індивідуальним шляхом розвитку з урахуванням його психофізіологічних особливостей, здібностей і нахилів, забезпечити максимально можливу у школі самореалізацію особистості .

   Фізичне виховання дітей із порушеннями слуху — один із важливих напрямків корекційно-педагогічної роботи — знаходиться в тісному зв'язку з усіма іншими сторонами виховання і навчання. Правильно організоване фізичне виховання створює основу для зміцнення здоров'я дітей, розвиває активність, підвищує працездатність, стає базою для успішного проведення корекційно-виховної роботи.

   У слабочуючих і глухих дітей із рано придбаними чи уродженими недоліками слуху статичні і локомоторні функції відстають у своєму розвитку. Глухі діти за показниками якості рівноваги поступаються не тільки чуючим, але і сліпим, слабозорим і розумово відсталим дітям. При виконанні багатьох рухів, у тому числі і побутових, діти з вадами слуху створюють зайвий шум, неритмічні уповільнені рухи. Це виявляється в хибкій ході, човганні ногами, некоординованих і неспритних рухах.

    Чергування різних видів діяльності, занять і відпочинку сприяє чіткій роботі організму. Формування основних рухів і рухових якостей - одна з основних завдань фізичного виховання дітей із порушеннями слуху. Навчання дітей правильній ходьбі, бігу, лазінню, стрибкам, метанню впливає на розвиток всього організму. Одним із важливих корекційних завдань фізичного виховання глухих і слабочуючих школярів є розвиток їхнього орієнтування в просторі. Для цього використовуються вправи, пов'язані зі зміною місцезнаходження дітей і розміщення інвентарю в залі, зміною напрямку й умов руху. Дітей необхідно тренувати у швидкому виконанні ряду рухів, розвивати їхню рухову реакцію в іграх, змінювати умови застосування сформованих навичок та умінь. Використання звукового супроводу на заняттях із фізичного виховання допомагає розвитку відчуття ритму, вібраційній чутливості, розрізненню повільних і швидких звучань, що сприяє розвитку слухового сприйняття.

     Корекційно-розвивальна робота на уроках мовного циклу для дітей зі зниженим слухом носить наскрізний характер і проводиться за чотирма напрямками.

   Мовленнєвий напрямок присвячений попередженню та подоланню мовленнєвого недорозвинення у всіх його проявах від мотиваційного до продуктивного, діяльнісного.

Складові:

  1. Формування мотиваційного компоненту мовленнєвої діяльності.
  2. Створення наочно-образного підґрунтя для розвитку мовлення.
  3. Формування навичок сприймання мовлення.

Пізнавальний напрямок призначений для розвитку пізнавальних процесів і функцій, на яких негативно впливає порушення слуху.

Складові:

  1. Формування пізнавальної активності.
  2. Розвиток усіх видів пам’яті на матеріалі, що вивчається.
  3. Розвиток уваги.
  4. Розвиток уяви.
  5. Корекційний розвиток розумових дій та операцій (порівняння, узагальнення, конкретизації, аналізу, синтезу), логічних форм мислення (понять, суджень, умовиводів).
  6. Формування вміння розкривати причинно-наслідкові зв’язки на доступному кожному учневі рівні.
  7. Розвиток словесно-логічного мислення на мовленнєвому матеріалі, який вивчається.

Сенсорний напрямок призначений для розвитку збереженого слуху та неушкоджених аналізаторів із корекційно-компенсаторною метою.

Складові:

  1. Розвиток зорового сприймання як компенсаторного механізму, що забезпечує свідоме сприймання і усвідомлення різної інформації, передусім зверненого мовлення (словесного в усній та писемній формі, дактильного, жестового).
  2.  Розвиток зорово-моторної координації.
  3. Розвиток кінестетичних відчуттів через вправляння у правильному артикулюванні, подолання артикуляційних труднощів, використання специфічних комунікативних засобів.
  4. Розвиток тактильних відчуттів через сприймання вібрацій, зосередження уваги на їх особливостях (силі, напрямку, тривалості, ритмі тощо).
  5. Формування компенсаторних навичок отримання інформації через смак, запах, використовуючи прийом обмацування, постукування, уважного розглядання.

  Особистісний напрямок покликаний попередити та подолати невпевненість у собі, відчуття друговартості, обділеності, які можуть спричинятися усвідомленням проблем особистісного та соціального характеру, пов’язаних із власне порушенням слуху та тими обмеженнями (у можливості вільно спілкуватися, отримувати інформацію з різних аудіо джерел тощо), які воно може накладати. Цей напрям тісно пов’язаний із попередніми і ефективність його впровадження великою мірою визначається соціальним середовищем, створенням сприятливих психологічних умов із одного боку, та рівнем сформованості життєвих компетенцій, у тому числі мовленнєвих – із іншого.

Складові:

  1. Розвиток цілеспрямованості діяльності, самоконтролю (плануючого, операційного, заключного).
  2.  Формування впевненості в собі, усвідомлення своєї неповторності, своєрідності, особистісної цінності.

     3.  Розвиток  емоційно-вольової  сфери.

     Багаторічні спостереження за дітьми молодшого шкільного віку доводять, що учні з 6-9 років не вміють володіти своїм мовленнєвим апаратом. Часто не знають, як себе поводити у тій чи іншій ситуації, не вміють розумно користуватися засобами комунікації, тому перед початковою школою ставляться такі завдання:

  • розуміти звернення, виконувати наказ-доручення, висловлювати прохання, бажання;
  • звертатися до товаришів за дорученням учителя чи за власним бажанням;
  • відповідати на запитання і ставити їх;
  • повідомляти про виконання запланованої роботи;
  • учити активно брати участь у діалозі.

   Учителі нашої школи користуються спеціально розробленими мовленнєвими вправами, які дають учням орієнтири, практичне уявлення щодо різних сторін їхньої мовленнєвої діяльності, знайомимо з нормами усного мовлення, вчимо уміло користуватися своїм голосом, мовленнєвим апаратом, сприяємо засвоєнню правил культури спілкування та мовлення.

  У процесі підготовки до уроку в загальноосвітньому інтегрованому класі вчитель складає план – конспект уроку, в якому інтегрує учбовий матеріал загальноосвітніх та спеціальних (корекційних) програм так, щоб на одному уроці діти з різним станом психофізичного й інтелектуального розвитку вивчали близьку за змістом тему, але на тому рівні засвоєння, який доступний для кожного учня. Інформація , одержувана учнями по темі, що вивчається, повинна відповідати рекомендованій йому для навчання освітній програмі. Закріплення і відпрацювання отриманих знань, умінь і навичок ведеться на різному дидактичному матеріалі, підібраному для кожного учня індивідуально: роздаткові картки, вправи з навчальних посібників і підручників. Структура уроку в загальноосвітньому класі відповідає вимогам, що пред’являються до організації і проведенню уроків у малокомплектних школах,  де вчитель по черзі проводить спільну діяльність із різними групами дітей у класі. Для пояснення складно сприйманих тем учням із особливими освітніми потребами в розвитку пропонуються картки інструкції з описом покрокових дій учнів. Така побудова учбових занять створює умови, при яких всі учні класу залучаються до загально класної роботи.

   Вся робота педагогічних працівників направлена на пробудження пізнавальної активності, розширення зони найближчого розвитку та реалізацію резервних можливостей дітей.

   Створення позитивної атмосфери в дитячому середовищі, у класах, де навчаються учні з різними рівнями розвитку та здібностей, педагоги мають підтримувати один одного у застосуванні найефективніших стратегій навчання. Якщо у школі створено доброзичливу, невимушену атмосферу, якщо тут визнають унікальність кожного та підтримують їх, це суттєво підвищує ефективність навчання. Школа, клас мають стати рідними для учнів та їхніх родин. Постійна соціальна взаємодія в різноманітних умовах, за різних обставин, у різних ситуаціях зближує школярів, виробляє емпатії, прихильність один одного, усвідомлення індивідуальності кожного, відчуття захищеності.